За что Тебя благодарить?
За то, что научил любить.
Обидит кто,всегда утешишь,
Даруешь в жизни мне надежду.
То,что свободою дышу,
Тебя Господь благодарю.
За то,что в сердце мир и радость,
Уходит прочь всегда усталость.
Лишь только попрошу-дашь силы.
Что бы со мною не случилось
Со мною Ты,всегда Ты рядом
И для меня это награда.
За то,что любящий Отец,
За мною смотришь Ты с небес.
Поддержишь,если я споткнусь,
Развеешь в моем сердце грусть.
За каждый шаг,за понимание,
За то,что свет в моем сознании.
За то,что Ты такой прекрасный,
С Тобой легко,Ты даришь счастье.
За то,что сердце плотяное
В моей груди,а не другое.
За то,что дождь,за то,что ветер,
За то,что я теплом согретый.
За то,что пищу на столе
Даешь Ты ежедневно мне.
Тело и дух мой укрепляешь,
Что нужно мне-один Ты знаешь.
От жажды,если вдруг не спиться,
Живой воды дашь мне напиться.
За то,что Ты один такой,
Такой мне близкий и родной.
За то,что строгий, но прощаешь
И от меня Ты ожидаешь,
Что я благую весть несу
И о Тебе всем расскажу.
За то,что как Тебя познал,
Другим я человеком стал.
Все перечислить не смогу,
Но как Тебя благодарю!!!
Ведь без Тебя Иисус ни дня,
За жизнь благодарю Тебя.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
