Так всякий из вас, кто не отрешится от всего, что имеет, не может быть Моим учеником.
Мрак сгустился и дремлет израильский стан
Спят сердца : ты приснился святой Ханаан ?
Хоть столетья летят, вновь в пустыне мирской
Церкви спят, погрузившись в греховный покой
Бог ! Пощли пробуждение прямо в меня
Плоть отдам на сожжение душу храня
Не боюсь, не стенаю себя не любя
Не сдаюсь ! Вызываю огонь на себя !
День и ночь над землёй сонмы бесов кружат
Но не слышен их вой, тем кто в дрёме лежат
Если ж кто пробудится от смертного сна
На того навалиться велит сатана
Бог ! Пощли пробуждение прямо в меня
Плоть отдам на сожжение душу храня
Не боюсь, не стенаю себя не любя
Не сдаюсь ! Вызываю огонь на себя !
Скалясь рожами кинутся сотни врагов
Разорвать, уничтожить восставших рабов
Уже пахнет грозою, но я не боюсь
Сердце настеж открою, Христу помолюсь
Бог ! Пощли пробуждение прямо в меня
Плоть отдам на сожжение душу храня
Не боюсь, не стенаю себя не любя
Не сдаюсь ! Вызываю огонь на себя !
Бог во имя Христа пробужденье пошли !
Не сойду со креста, бесов испепели
Всё моё, знаю я, должно также сгореть
Я готов Судия во Христе умереть !
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 7036 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
